Печера: в краплях: на тисячоліття! —
збирає розчин та будує.
Аж нанизу і зверху в роги злита,
згрозилась каменизна дуже.
Глибисті ніші виродів морозних,
рудіючи, в ряди сполучить,
їм довисає змій, мов бич, на розліт,
з вапнини звивами блискучий.
Пекельна, в серці — аж на дні, печера:
взірець драконового житла.
Ляльками на спокусу прибереться,
і душі прикайданить, хижа.
Провалить до огненного недоння —
в довічні болі воплем битись.
Мовчить! без жилки з крівцею, злопомна,
в присудженість і тьму грабіжців.
Нема пощади; німище безсердне:
й «чепіги» зіркові розладить.
Поволі, адовина в труни ствердне,
хоч вигляди квіток складавши.
Без теплоти, що і в пташиних дзьобів
дихання вжизнює до дружби.
А тільки лютість крижана позлобить
на вбивстві: в павутині ждучи.
