Повиривано з прислонів мокрих —
плити в звал! шеол відкрився…
чи на Суд прокинутись: на оклик,
із-під гробового віка?
Зморять напрямки поміж химерні
з кручі — адові прочвари:
стрепети та яшури! мов смерчі
ставлено, де змана мрячить.
І стерзає страхами крутизна,
збивши в стежку без підпори.
Зірветься притьма громада бризна
каменів — грозу відтворить.
Падають потоки посіділі,
а ростини сергу поруч:
із рожевого палання звідси —
росяну, несуть нагору.
