Від серафимового від крила
прилебедіє всюди світлість.
Та полум’я: щомрію розділя
й хвилює в серці кожен листик.
Посвітить музика — зориста пір’ям,
по східцях моря відпливає.
Душа ж, хоч хмари їй крізь груди, вірить
і сонце привіта біляве.
Розсиплеться в тисячокрилля гомін
зверх острівця, з моєї стрічі.
І вляжеться: ланок живий, натомить —
пшеничний плач ґнотів вечірніх.
Лиш лебеді, мов мармурові, горді
в лілових люстеринах линуть.
На тихості — знов спалах! скойка вродить
відради світляну зернинку.
- Наступний вірш → Василь Барка – Глибока осінь
- Попередній вірш → Василь Барка – Вечір чайок
(Оцінок ще немає)