Низинами, через неволю вовчу,
розляжеться від хмари — зблисне:
як крик з ножа! й піски сточити хочуть
ростиння пусток небарвисте.
В немісячності ящірка жорстока
проквітлий кактус пограбує.
А камінь пітьми, мов громи покотять,
насунеться крізь горе буднє.
Тоді тонкі єхидни пританцюють;
злорада скорпіони зниже.
Та навіть привида, як волоцюгу,
комаство покуса прехиже.
Мов річка таємнича, вмить кажання
під небо вирветься з печери.
І вже вампір на скатерті крижавій
живою кров’ю повечеря.
- Наступний вірш → Василь Барка – Прикмета травня
- Попередній вірш → Василь Барка – Великдень
(Оцінок ще немає)