В тіні хрестика і м’яті рівна,
для чужих очей нечаста:
мов сестра потокові! доріжка —
через серце звіку стала.
Так до вогнеруких, біля неба,
ясенів та брамок бору —
молода мелодія в молебнях
з верхогір’я ллється зроду.
А замками склято двері книжні;
мимо серця день відносить…
нам забула думка відчинитись
фіялкова! з літер сонних.
Проміняли небо з фіміямів —
на іржу в нашийник лютий.
І стежини зміїв засміялись,
несучи пожеж пелюстки.
- Наступний вірш → Василь Барка – Сподіваний дощ
- Попередній вірш → Василь Барка – Стромова доріжка; пропад поряд
(Оцінок ще немає)