Помружить піврожевістю! відкрита
вода: вітрил відбити поступ.
А повінь сонцева — посеред листя —
прозначує доріжку просту.
В дитячій мові манить літо любе,
викроюючи квіт з китайки.
Приплив галузкою громів хвилює,
де я коханій став казати.
До човника безодній голос пінить,
буруння рушачи в розор.
І острів, скорбности моєї спільник,
мовчати з хмарами прийшов.
Як верхосвіття неба дивно в книзі —
з горіння доброго розкрились.
Спішім, дружино!— грізний перевізник,
і знак весла: при сизокрилих.
