В розорній синяві човни пливуть;
ми поруч!— палення священне.
Липневу пінність вип’є: півживу,
не як твої гілки, черешне.
При щоглі навскіс крилля лебедине:
летить! недружня буря стеле.
Вже ревніше кайданний страх обкине,
ніж леви — в заростя примерле.
Від обрію, поранені, зніміти
вкривавлюються змії в бризкіт.
А з світла, серед туч — мов подих квітки
й знамена, в крик грози закриті.
Сама безодня дозвіріє в нурті
по сліду, мов замки рвонувши.
Відходьмо! човен молитов звернути
вітрилами в моря немрущі.
- Наступний вірш → Василь Барка – Відхід бурі
- Попередній вірш → Василь Барка – Східний місяць
(Оцінок ще немає)