Скорбі мої, скорбі! вкруг — вітрильні,
з блисками вістки ведучи…
Проліскова в храмі синь, приливши,
думи прибира димучі.
Біля скроні в тебе: над погрози,
вже семицвітинник дійде.
Скружений, ні згадки не розорить —
про ласкав’я, зірці рідне.
Зводи: світлі, як найстарша правда;
чергами чуття проходять.
Тільки з моря повінь виноградна
в камінь пінить біловоддя.
Сонце! повели, щоб знак почався
в замкнутім, як гробик, морі.
Піднеси і дискос до причастя,
в пальцях світла: збір накормить.
