Проходить воля короговок біла,
забута серед хвиль тобою.
А буря: ніби листик, полюбила
кружити меву молодою.
В мелодію ясминову скипівши —
тенето ночі розривала.
Чи скорбі втопить, мов травинки співні,—
при березі прозора ватра?
Як жнив’я до хатинок і тополі:
бурунний лан відколиває.
Тоді — довір’я, мов вітрила повні
під блискавкою, некриваве —
вродилось! дужче від зірок: довір’я,
споріднюючи наші душі.
Святки: хто рідністою трояндок зміря,
як прийдуть радостями дужчі?
Алмаз розіллє в скойки — вголубіє
життя, через поріг зірвавшись.
Мій парус: відклик від сновиддя! бідне —
світання зви, як птах найдальший.
