В пташиній вишивці: в гаю притихла
без тіні вже твоєї осінь.
Зайшлось би вицвіття плачем від лиха;
все неба — зірки напилося.
Знов дожидатиму, і вже — де море
промовить серцем світляним,
навчитися в вітрила: знов прогорне
в зідханні хвилю! станьмо з ним.
Не при тобі жемчужну казку світить
глибизна, мріючи до сонця.
Десь ти: двокрилля чайок білі звідти
і гаю лист, вино спросоння.
Проз світ хвилюють кораблі байдужі,
проз острів сяйва: все дзеркалить.
А кожен лист, що догорів, відчужить
мене й тебе, як смерть, найдалі.
