Цвинтар моря чорнотою зрушив
цвіт і плити над гробами.
Де сліди? через пісок, вирущі,
в каменях вали забрали.
їм напроти прозерніла іскра
сиротою в полі-небі…
розгорися! з колоска розсійся
в ріллі темряви серпневі.
Скибку яблука: збілілий місяць,
врізано з неділі в гостях.
Він і в прозолочінь подимівся,
бравши брилик — світло сповна.
З ківшика від нього в добросердність
на безодню шлях пролитий.
Знов багаття від грудей відвертих
моря — до ікон молитви.
- Наступний вірш → Василь Барка – Наближення розсудів
- Попередній вірш → Василь Барка – Біла ікона
(Оцінок ще немає)