Все наростає розбиття тривожне;
все збіднюється квіття любе.
А вибухи глибин минуться може? —
хоч море, як пожар, хвилює.
Розвинув досвіт корогви роздільні,
з благословення: звід торкають.
Коли знедолено живі надії,
а хижості ростуть без краю.
Горить пророцтво: погляд, весь блаженний,
мов над іконостас приходить.
Знов голубіє усміх трав — не стемнить
півмертва хмарка при негоді.
Будує воскресіння цвіт свій! свідок —
життя: шляхи від нього витче.
З престолу, як залічим біль сусідній,
нам сонце перстень дасть, предвічне.
