Впаде, мов дим, і скориться, пожежне:
аж коло щиколоток нам.
Воно з казок і риб: луски безмежність;
огонь від мітри відміня.
А в рух, де мужности залізна смуга:
блакитниться пилок до щогли.
Всміхнися! колосити сяйва мусять,
а хмара не замкне нікого.
Бо навіть забуття намітка сива,
на небо віяна й чайкам,
спада в пісок — як островів ростина,
вся наша, в пінах приника.
З-за туч розділено горіння квітне,
немов твоєї ласки зміст.
До подорожі всім шляхи розвине:
в живих зірках його візьміть.
