Догримить, обернеться і збрижить
кожну скелю, від порогів:
грозова біда, сусіда рибі —
вдаривши в обрив надгробний…
Знов надходить нижче від петуній,
важкістю хмарин по валу:
стемнена, як помста! — й знов спочути
бризку при віконці звану.
З неба вчитано в надсмертні знаки,—
десь гробниці хат воскресні!
Згадку нам, горючу хустку, зранить
біль! тавро рвучи до рештки.
Ширять хресні ходи в білий безмір,
стрінути з полону душі:
згублені знайшлися, ввік небесні —
в колосках течій грядущих.
- Наступний вірш → Василь Барка – Образ осени – острівний
- Попередній вірш → Василь Барка – Перехід кристалів з моря
(Оцінок ще немає)