Василь Барка – Прийдешня згода: Вірш

Ми могли прощати зло навіки,
рідні — як ніхто собі.
Всюди весен білі сльози з гілки —
збігли по шибках дрібні.
Засвітити з іспитів пекельних
вряд лампади двох сердець:
при іконі неба! скрізь над скелі,
над огненні — вічно вдень.
Люблячи ми сповірялись тихі
в світлу ніжність, над валами.
З моря місяць до криниць прихилить
вії, де листки спалали.
Не прошепче хуртовина в груди,
втіхами забувшись блідна.
Там — зоря жива з зорею дружить,
бравши від святого хліба.
А при морі сварок навіжених —
заметіль:сама власкавить.
Всі серця зустрінуться з пожежі,
всі! для сонця пелюстками.