Ми живемо при загадці! всвітліє
коронними краями в веснах…
і знову з тайни погляда неслівне
єство її — здаля всміхнеться.
На згір’ї приласкавлений туманик —
в сади: мов димлення живлюще;
там подощів’я в сльози не поранить,
а голуб крильми похвилює.
Ніде палання дике не збереться
пролитись карою! куріє —
небесна смирна при квітинних жертвах;
все — в загадці, навіки рідне.
Бо суджено в сім’ю, крізь смерть, збрататись,
круги тернів стерпівши вповні.
Лілейний світоч сходить над світами,
де з моря — напрямок пророків.
