Пурпурна ящірка: двійня невзора —
для давнього дракона! ходить…
по листу мерхлому, де прикро вчора
береза зверглася в негоді.
Гляди, при глинищі сховалось кволе
створіння, і джмелям негрізне.
Його не спис, але чатинка вколе;
з дощу до норки, тихе, лізе.
Вже не руїна замкова сіріє
для вершників, що кривду вирвуть.
Коло дракончика від пня — нерівне
трухлинисько: на мжичку збридлу.
Проповзують, ховаючись, подалі
звірки, мов демоники кмітні.
І ллється смуток від віків прадавніх —
при вигляді потворних тіні.
Духовний меч руша!— злокровки мовкнуть
від дій, що виіскрені з леза.
Замісто безсердеччя нетрів мокрих,
скрізь — проскомідія зелена.
