Від планет веселі або скорбні
криком випрядали долю:
в дружбу чи кохання, чи при гробі,
як і в празники додому.
Скеля з моря, як подвійня віка
сірої труни, і плачуть
чайки в речення пісень, бо скликав
місяць від біди з початку…
і доквітнувши в пелюстки східні
при вікні — твоєму горі,
німо: ластівці слова і рибці
випломінює церковні.
І про нас, поткавши в сльози вінчик,
мальви стерегти спинився…
доки в релях океан докінчить
мову, що вогнем — як нива.
