Збіліє приструння: міжхмарне, наче —
від кобзи — в пальці сироті.
А чайок горе, з бурі необачне,
різниться й, небеса, простіть!
Не викричано болю: всі заквилять
від моря, кров’ю вороного;
…прощай! сльозинки — голоси з стокрилля;
чи двох пролинем біля нього?
Як сива зграя з-над валів жемчужних
до сяйва, що забуло сосну:
отак і в грудях, з течії потужить
без тебе! на біду безсонну.
Не сиза смерть, а все живе — в пожежі,
по мріяному: хвилю множить.
Орел пісень — нап’ється та пожеврить
мені в журбі розлуки кожній.
