Повсюди прозелень і гнівна пінність;
напроти меви: чи не в ремстві?
Відчайні щирістю, розбиті! вкріпніть,
сусіди,— ми терзання стерпим.
Мов палено, скорботний прапорцями,
мов замок: зрив його з безодні.
І понад палі вийшла переймати
двох сірокрилок — буря зовні.
Коли простерла блискавицю зверхня,
сподібнена до тайни, хмара.
Примирно близять голуби безсмертя,
хоч глибина валами править.
Як пам’ятник, згори згляда чаїна
готичний океан з відчаю.
А ти, веселе серце! — не повинна
минути, де човни причалять.
