Засвічене, в прихід — провістя скаже,
відрадою зірок близьке:
все до твоїх слідів та все ласкавне! —
злітаючи й над бересклет.
До спомину мого з глибин прискорить
мелодій килими: горнути.
Знов невечірнє й несвітанне в морі
найзеленіші ватри юрмить…
Знов розвіваючи, над люстро, тихі —
мов крейдяні, біліти: чайки.
І нам від олтаря — в серця, по крихті,
сіяння сіє, де стрічатись.
Найближча! не кайдани острівців
до сходу путь перегородять.
Без гіяцинтів, океан розцвівсь,
як вість: кому весіння згода.
- Наступний вірш → Василь Барка – Квітнева рослина
- Попередній вірш → Василь Барка – Світлий вечір
(Оцінок ще немає)