Глибні води в сутіні могильній:
чи з пожеж?— обвал домчали.
І тонкий, між хмарами, малинник
розбудив холми піщані.
З нього виогнено виноградний
обрис ягоди в завісі.
Чайки ж: наче скарга — їхня радість,
покричали, в тінь сивівши.
Розгорілося! — так питво повнить
ківшик на війковий обсяг:
питво, дозріваючи в червоність,
пломенями одяглося.
А прийшло дочасно: між димизну,
де в крайнебо ниті стелить.
Скоро всесвітам згори розкинув
сокіл знову — крилля теплі.
Розсіває з серця сто потоків
яснотою в бризних присках.
Стежку моря в чорнобривці топить:
найсліпучіша стремтиться.
При вікні, чи вранці хто спогляне —
розсвіти біловінечні?..
Тільки квітове — зірке, світчане
братнє око! читний ченчик.
І перебирає пінні грозки,
мимо паль при мості бігши:
течія — з вербен пилок прозорить,
де в розливі найлюбіші.
