Погідно! жнуть побрижинку з батисту,
в поверхні — леготи; що дружні.
Стріча, при острівцях великолистя,
лілея водяна, здригнувшись.
Червінкові навколо рибки: в блискіт
луски пограються крізь хвилю.
Докрилює, мов доля, підкормитись —
лелека біла; дзьобик хилить.
На рибки — терпелива! підстерігши,
метнулася й тримає жертву.
З поважністю крилаток найстаріших
обтрушує та…запиває смертну.
Перелетіла за квітник; і далі;
постоявши, знялася в кручі…
А рибки? Хто-зна, чи вони ридали,
бо в танці при листках блискучих.
Отак, під хвилями, в граннях коротких
пробіжимо своє життя.
Вгорі — непізнаного сонця кроки;
небес квітник! щодня віта.
А на тремкій межі холодна доля,
караю чи неп роми сл енних…
прицілиться, вогненним дзьобом довга,
і крильми вдарить біля сплесків.
То вибір нам — сама смиренність мужня
й молитва з серця полум’яна.
Розімкнеться межа над нами кружна,—
зорю приймім: від чаші дана.
