Прозначується в винограді справжнє
єство життя: барвить, повніє!…
Між душами повторено — чи в празник
воно чи в похорон сповите.
Що добротворчий дух і світла стежі —
в крові приявлені назавжди:
відчуємо, коли душа обмежить
жадобу і подужа звади.
Ідем нагору; стрінув хрест;а далі
білиста, через мох, трава —
сама вінками знявшись, поглядає;
і мертві камінці вкрива.
Над нею найдрібніший, мов бджолиння,—
і фіолетний, став на південь:
каганчик став! і процвіта в служіння
забуте, а для неба рідне.
- Наступний вірш → Василь Барка – Світова зоря
- Попередній вірш → Василь Барка – Невичерпність
(Оцінок ще немає)