Всепломінник півдня і довічник
докінчає час. як обвід.
Він від безлічі знамен видніший,
він, жаріючи, проходить:
над пурпурними лісами в кручах
біля стружности з озер’я —
над димучими! що сном беруться
схмарені та сліз не здержать.
Щирий; ледве холод перекотить
верховин багрянокрилля,—
він пошепчеться: він кров’ю кроткий,
він — зворушення присилять.
Він — мандрівник, самота всезначна,
над зловістями, де круки…
ланцюгами помсти, наче в’язня,
не вберуть! — огнем розкутий.
- Наступний вірш → Василь Барка – Надбережний досвіт
- Попередній вірш → Василь Барка – Остання переміна
(Оцінок ще немає)