Галузками, ніби знак розп’яття,
при безодні біля бурі —
полоня ялина, в хмари взята
від поляни: день пробути;
зверху звід Софії в неогляддя
голубіє, звівши люстру —
полум’я, мов семиріки, пада
звідти в розсвіті над скруту…
Над пустиню іспитів, де збитки —
на душі по смерті: кожній;
над злидоту зла! — хрестом безбідній
зерно віддадуть при жорні
Схаменімся: кості німо кличуть
з грозових могил козачі,
під звитяжну хоругов довічну —
дні для Спаса відчиняти…
білопілля вірних; кров хрещена! —
дзвонить смерть коло порога;
порятунок твій — Христос прощення;
огнекрилля оборонять.
