Все з тінизни — сніжністю закрите,
все: закрите, біле, біле…
Серця сестро! горе ще гіркіше —
від жарин, де жертви хлібець.
Видно — з неба льон, при наречених;
а в озерах ніч холодна.
Хлібець неньчиного сонця з печі —
подарунок на долонях.
Чи барилось неминуче горе
з мертвими листками в пам’ять? —
жовті! та тернин терпіння гостре:
в місяця чоло обпалять.
Тихе поле — як твоє тойсвіття,
де родині до розлуки
білі ластівки зірок — сповістять
шестикрило: в стогін людський.
Та крізь найблідніший морок смерти,
над ялини днів, над безліч:
ближчає, з огню кровин притерплих,
вінчик на хресті — в молебень.
