Тепло блаженности приносить серце,
що й ангелам — олтар! крилате;
що списом терзане і в смерть простерте,
рятуючи, шептало: “брате…”
Замучена свідомість світла — з гробу
встає, несмертно всіх любити;
не привид! Князь, що в осередку зроду
царює святістю, над битви.
Хто вірує, краплину неба прийме
від ран Його: над ніччю, спасся…
над каменем, де буря! незбориме
життя палахкотить, як ласка.
Скрізь океани змріються з росою,
з травою споминами згаснуть,
Але сіяння чашу хвиль високу
злива над скоєчками часу.
