Ти далеко! без межі; все — щезло,
що лилося в синій ірис.
Ні вікно не сплачеться до зелок,
між дощами, до сумирних.
Від руїни моря сивий розбіг:
піниться в сувої відгрім.
До малюнків липня: мов загробний
окрик, блиснувши, довірить.
Пережито землі; круг обходить
вічність безнемірна — всіх.
Мовить хвилями: що білу добрість
до життя беріть як зміст.
Всюди крапля з бурі страшно справжня
і поріг часів прищербить.
Всім долоні моря повно зважать —
кораблі: в огненний вечір.
- Наступний вірш → Василь Барка – Спорідненість
- Попередній вірш → Василь Барка – Ранній обквіт: на горах
(Оцінок ще немає)