Пташина тишина; і руки сліплять
березині — в досвітній розквіт.
А з сну загублена росинка літня
забути про нещастя просить.
Забути про байдужість! охри огник,
промовлений тобі до крови.
Самотні: при живих медах: простогнуть
джмелі, мов манастирські — кроткі.
А від жаризни сонця ткана казка —
гойдається посеред моря.
Призначена: в зелений шлях позвати,
де горя голоси заморять.
Навкруг розкрита сива таємниця
ключами співними — про всіх.
Березо, з хмари до життя горнися,
де океан ридання стих!
- Наступний вірш → Василь Барка – Проходить воля
- Попередній вірш → Василь Барка – Іспит
(Оцінок ще немає)