Скривавлюється кущик на дорозі;
в «морозках» вії смутно мріють.
Тоді крізь ніч прозорістю попросить
ріка ласкава: крізь безмірну.
Словами, що пророкові скипілись
з майбутности в святе прокляття —
там: огняна зоря ридання! в білість
безумне сонце крик покрапа.
В досмертне безгоміння погляд палить,
як, дожидаючи, з надсвічних —
при воскресінні, всіх сузір! ти в платті
морському йди і день посвідчить.
І вірно, над вітри світильні, вища
злетіла щогла в синій долі.
Привіє парус радости! де свіччя
цвітинних — поломінно молить.
Минеться скорб гілок, по кризі, рівно —
з кругами красного шептання.
Любов, прозора огнищем: птахів сторінко,
відходь! як океан — як тайна.
