Вдосвіта, не висловлю: велична
виднота! — чи вбрати в думку?
Острахи гіркі мороз накликав —
крізь печаль: як тінь докучну…
і чого? — пройшла чого до стежки,
на листки, що криво впали?
Пальці втоплеників прибережних,
моторошно нетерплячі.
А притьма згадались проти гніту
молитви наспівні з служби,
їх повторюючи, правду звітну
враз відчув: їх сили дужчі.
Потім — ніби від надгір’я здогад
провиднів крізь смутки хворі.
Бо поклінністю чуття знаходять
просвіт радости в дорозі.
- Наступний вірш → Василь Барка – Незглядимі круки вкруг чигають
- Попередній вірш → Василь Барка – Верхогірний листопад
(Оцінок ще немає)