Корабель біди і слід печалі:
в сірі кості, борозенний;
скарга — над весь вік її скричати! —
чайка, серпик при надзем’ї.
Серед тюрем темряви гіркої,
з пасік неба — жар бджолиний.
Похорон чоло тобі знекровив,
як пройшли вітрил обжинки.
А весна будується без краю
в голубиний круг соборів.
І припливи васильків торкають
косу: гілку бронзи в гробі.
Дальній дзвін: відкіль берізок свіччя,
і над місяць — крейди подих:
так неспоглядимо дзвін розрісся,
і труна зірок проходить.
