Жива вода — перлинно проминає,
і я впізнав тебе, не ждавши.
Лице: від загадки квіток принадне,
посвітиться любити завжди.
Ласкавіше не вийде зірка рідна
покликати з порога ночі.
І навіть айстрова співа сторінка
до серця, де кохана хоче.
Чи біг вітрило по кришталю змінить
при таємниці: в світло з’явне?
Як жду тебе, і смутку лан самітний,
і листя моря не зів’яне.
Де серебро синіє — нам почути:
мов колоски до скель приллються.
Відійдемо! берези звуть несмутно,
і в сонця не згорять пелюстки.
