Небо — гніт засвітить, зором кротке;
жар при лісі голубім.
З дітьми попрощається наокрест
і призначить вік тобі.
Де замок, що блискавки чотири,
з полум’я ключів одвічних:
на труну — на віко, в смерть закрили! —
вже любов твоя посвідчить.
Дохлюпнеться й найрідніший шепіт,
де ліхтарний мріє міст.
Мирно в смерті — проліски найперші,
з криги: до грудей візьміть.
Це — даровано напроти болів,
з воскресіння: знаком хресне.
Небо! тільки твій приплив дозволить
відновити сяйво з весен.
