Спокій вільхи — чистота свічарні;
а листки скрадає дощик.
Ми в зміїний гнів і клопіт старчий
душим голубу коштовність.
На процесії, на мшистих плечах,
через гори в скарзі димній,
семиогненний світник! і ллється
день: проти чорнот гордині:
відпадати всій від ребер наших;
труп оси на лист кленовий.
Подивися: зверх безодні страшить
терезами звіт при склоні.
Гаснуть голосні вінці на звірах,
де гробниці дощик мучить.
Тільки знати нам: трояндність рідна —
з кров’ю, в жертві неминучій.
- Наступний вірш → Василь Барка – Ми розділені; ми – найрідніші
- Попередній вірш → Василь Барка – Ми з кумирні, павичани, світим
(Оцінок ще немає)