Ми в лодці поряд: з весел відкидає
вода — розсипану світлинку.
При хаті явір журиться, і ждане
від нас далеко! — бурі линуть.
Далеко парус: білосвітний виспів;
відважний, піднято в відході…
До нивок щастя й горя, нам незвісних,
на морі борозну знаходить.
Загубим напрямок, і лихо! згине
поміж криваві нетрі в пітьмі —
із місяцем сузір’я журавлине:
хто біля мшистих паль примітить?
На морі — мов тенета неспокою,
та полум’я з грози зідхає.
А теплістю, в довір’я! квітковою
вже серце зблизиться кохане.
