Жемчужне огнище — відміни в’яже,
мов стеблами, на голубизні.
Відбиток паруса: покрилля справжнє,
до мене втіхи не наблизить.
Відкрито мушлю згадок з океану —
в ній ранок відшумиться твій…
Нам зустріч вичаровує останню,
де ладани туман відвів.
Я втішуся, хай сивокрилі віють
жалі, мов кружний дим кадильниць.
Малює відсвіт лілій по дозвіллю,
де срібні риби не збудились.
Сіть моря сіра — гіркоту досмертя
в непам’ять острова відносить.
А часом серце страшно стрепенеться
прийнявши в згадках дивний досвіт.
