Небо вториться в припливні черги
чебрецями туч вечірніх.
Сивокрилі ждуть: слова дочерні
всі в сповідному наріччі.
Води звалено: молочний попіл
скелям на слонові плечі.
Час — полинник розсварів сполоти
в грядці молитов чернечій.
Спить межа, мов сніжністю невстежна —
зимна в прозелень з буруння.
Біла строгість неба: біла вежа,
вечеровістю вгорнулась.
Стало яблуко з вулкання в димність:
розбудити грози мертві.
Океан живих течій приріднить
васильки святинь і серпик.
- Наступний вірш → Василь Барка – Голос мушлі
- Попередній вірш → Василь Барка – Океан вечірник
(Оцінок ще немає)