Віджити, діється! зернини чуда
з могили в воскресіння вносить…
на східцях світла — крок його почути,
де світить проліскова просинь.
І від зіниць твоїх: зірчин розкрильних,
вістки ласкавлять, як з весілля.
Напливи моря — громик повторили,
а камінь в іскрах пожалівся.
Жаристий знак первоцвіту нетайно
розвидниться в безлюдній тіні:
де ниті з прядки сонця долітають
між пальцями берез бростинних.
Обличчя моря часом натемніє —
-журбою: як грозить недоля.
Проти страждання взяти парус ніде,
хоч і вітрів долоня добра.
І сум: височина чола небесна —
горить; ридання чайки витчуть.
Мов — біла буря, з серця, біля тебе
галузку мучить споконвічну.
