Всі великі, всі німі, без скарги,
чистий світ собою рушать:
полетіли всі! ясминки гарні —
як прощення в наших душах.
З ними вийти в безгомінну вічність,
повівами чутну: в скроні.
Світлі! свіжі, доторками звичні,
вихор горя їх прискорить.
їх помчав кругами, проминучі,
їх поніс: ялинам димність.
Книга каяття в вікні ростучи,
тихо сіру скорб відмінить.
Білотою мов живі, без крику,
біжучи в скляні сторінки —
літери сніжин до серця вкинуть
просьбу! з моря непрогірклі.
Раптом — так брусниць медвиста повідь
втішеннями переллє:
навскіс, над лісами! сонце входить —
з крилами шістьма, як лев…
Сніжні літери мина: останні,
гори одяга в огонь.
А лазурні звіщення настали,
звідки? з віхолами знов.
Набіжать! віконна книга повна,
хресна книга від ясминів.
А згадаємо, як знов приносять
радість наші ниви милі.
