Очі озера: святі! без муки
від гробниці всіх снігів.
І фіялку волі — відімкнути,
ключ від просвіту настиг.
Ключ обсипано в квітневу радість,
і над огник — онікс легшу.
Хоч верба, чи вийшла наридатись? —
жертва, в місяці, шаленству.
Ключ — напроти чорної провини,
що карала крига вкруг:
для поради сонцевої вірний
ключ, і тайну доторкнув.
Доля люба, на озерні очі —
процвітами фіялкова:
віє вісткою! з огню пророчить,
з воскресіння серця — воля.
- Наступний вірш → Василь Барка – Незглядимі круки вкруг чигають
- Попередній вірш → Василь Барка – Верхогірний листопад
(Оцінок ще немає)