Кістками пальців суховіття просять
хоч краплю! змучаться до зойків.
А смуток твій: зелений птах, і в гостях —
де, як з молитви квіт високий…
То, аніж очі сонцеві, жаркіше—
вродилося на шість пелюсток:
посеред листя — болем не проріже,
а сяйвом! серця не відпустить.
То в тайні, коло моря, стрепенулись,—
від неба віщення зірчинні:
з пломінних радостей, і ждуть зозулі;
гроза в гробницю не зачинить.
Де небо світлотою недосяжне,
почне свій поклик щебетлива.
А світу святости не перекаже;
до нього доцвіте молитва.
