Смертний в океані взяв трищоглик
молоду труну безсвічну.
Біля круч — поривами широкі
огнища біди і листу.
Слідом і твоє німотне серце
з гробу маківкою гляне
під вінеччя неба білохресне:
світові — над зірку, дальнє.
Звідти вже до тебе світляніше,
вінчиком білопромінна,
лілія лілей, Мадонна вишле
звістку росяну: мов місяць.
До чола сплива тканистий іскрик:
з гробу мертвоту збороти.
Вже могили моря, вже розиті
заступами сонця — в розбризк.
Порозкривано до круч, як весни,
вічности дзеркальні вікна…
жди, єдина!— висвіт меву пестить,
грім коло тополь покликав.
