Чи царське зілля, як ножі, кривавить —
біля стежок, де ти пройшла?
Зірниці не натомляться ласкаві
злітати: блідний жар крила.
Часовня сонця: — тиха! чиста; звідти
прошепчуть пелюстки пророчі.
Чи йдеш? оглянуся: порив свічнистий
тополі воскові поточить.
І «півники» в грядки огню зметнулись;
їх розпали, мов пірця, зняті —
до нас: навіяти блаженні смутки,
а спомин синьоцвітно ткати.
Чи йдеш? потоками напроти скарги —
стяжини світлоти падучі;
і почуття небесне втіхи скарбить,
і любить наші вбогі душі.
