Василь Барка – Забутий схоронок: Вірш

Злива океанна! в тьму при дубі;
між княжистий бір біжу.
Дарма: велети в біду забуті,
під струмки, як ворожбу.
Гільйотинні грози вкруг настигли:
в нетрах сиву кров зливати.
Мов розгублено персні до злиднів,
і в листві лягли закляті.
З вод натерпівшися повно, з муки,—
згір’я після бурі зглянув
Як? мов стріхи виставля могутні,
скеля близько над поляну.
Захисток і силу предковічну
так забули, бранці пущі!…
Короговки Січі в церкву кличуть,
хресні — правдами кріпущі.
І твердині з полум’я немає
дужчої в світах рятунку —
всім! як небо: над негоддя марне,
душу звільнить, горем скуту.