Зеленість руток; буряности змова
наміткою по морю пінить.
Мов нива бджілок пролива медова,
чи — ніби думи безупинні.
Нарадісна далечина! примертвить;
а лан самотного чарує.
Як напад — паруси; в потопі — меви;
буруння приплива горюче.
Вирує світний повів і полонить,
обкинувши рукав довкола.
Здається: дзвін від глибини солоний
докочується проти поля.
Над відплесками пустки — сонце з краю,
в церковності; мов жар від леза.
Трояндо! так до тебе поспішаю,
твоя квітинка в світлі щезла.
