Любови муки — мов річки існують
без снігу: перед очі добрі…
відбили скелю світленого смутку —
саму, де в сонці чайка бродить.
Стріпнеться, прагнучи живого сяйва:
нести і вірно поріднити.
Далекі зорі з’єднує присяга,
незнана! як промінні ниті.
А туга; ніби грози з кораблями,
зросла, до прибережжя бившись…
Пташини бистрі з блискавки — минали
квітинку в грядках найбідніших.
І хвиля, як вікно, розбита! вслідна,
що скойки з криком похоронить.
А море: синє відліта весілля,—
вітрила спомину в полоні.
