Ми не знали, де благословиться
на холмі навік надія:
в огнищі, відкіль — як віття з липня,
іспит мукою завіяв.
Де не згледіти біди нікому,
вся спалахкотіла в південь;
де кладуться в терні війковому
рани, і терзання ввійдуть.
Де за тебе хресно і за мене
в храмі всіх небес, до жнив —
жертвою огню життя священне
внесено! і пломенить.
Так: на кров безгрішного заколють
агнця — за ціну провин,
що зложили ми, ворожі полю
правди в колосків живих.
А воскресне серце неба, з смерти,
висвітлює до сонця — зміст:
пурпуром, як бризний вінчик терній! —
пітьму подолати зміг.
І зверхзоряні звесніли кручі:
в знак, що з-над могил не втратять
згадки! до ясминних сліз зворушить
і, як віск, жаріє крапля.
І збагрівши, океан з терпіння
в розсвіт крилами боронить,
де кривавиться ціна безмірна —
викупити кожен гробик.
Де — в любов, офіру — цар предвічний:
з виплати заліз нестерпних,
як з огню, на смерть прибитий тричі! —
сповнює: первосвященик.
