Чи в ланцюг заковано зелений,
без заліза, ребра бідні…
Тільки світоч: полум’яний кленик:
скине чисті сльози в віддих.
Далі жайворонок зірки тужить,
крильця в сфері правди бистрі.
Далі — океан огнів довкружний:
хвилі: мов церковні стріхи.
Далі висповіді; мальви в сонце;
кличуть милости від царства.
Ми глухі, вулкання не сполоще
груди! вишня відцуралась.
Книгу моря — строго по сторінці,
вчити від чаїних райдуг.
А двокрилля істин безнецінні
з-над зірок злетять відразу.
- Наступний вірш → Василь Барка – Погроза спокуси
- Попередній вірш → Василь Барка – Рукопис моря
(Оцінок ще немає)